З давніх часів тварини знаходилися поруч із нами: допомагали перевозити важкі вантажі, захищали від небезпеки, приносили затишок у дім своєю присутністю, але водночас використовувалися як їжа, одяг та для експериментів. Досі люди діляться на дві категорії — ті, що заявляють про те, що люблять одних тварин, але продовжують споживати інших, й ті, хто не шкодить тваринам ні поведінкою, ні своїми харчовими звичками. Однак також лишаються безвідповідальні люди, які, «награвшись» твариною, викидають її на вулицю, або, тікаючи від ракет, не знаходять місця в машині для свого «домашнього улюбленця».
Як змінювалося ставлення до наших друзів по планеті впродовж історії, чому тварини з інвалідністю приречені доживати в притулках та як культура поводження з тваринами може змінити їхнє життя на краще? Розкажемо в цьому матеріалі.
ВІД ОДОМАШНЕННЯ ДО ЕТИЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА: ЯК ЗМІНЮВАЛОСЯ СТАВЛЕННЯ ЛЮДЕЙ ДО ТВАРИН?
Люди одомашнили тварин багато років тому для задоволення своїх потреб — чи то в їжі, захисті, полюванні чи інших допоміжних функціях. Зараз вони частинки наших родин та улюбленці, яких ми пестимо та любимо.
Приручення перших собак відбулося більш як 14 тисяч років тому. Про це свідчить вік собачої щелепи, яку знайшли в Іраці, а також в Німеччині. Ймовірно, вони були одомашнені від сірих вовків, хоча зараз собаки — окремий вид, що має назву canis lupus familiaris.
Одомашнення проходило поступово й тривало роками, тож за цей час собаки зазнали значних змін, бо люди селекціонували їх для створення «ідеальних» порід із необхідними людині якостями.
У Римі експериментували із забарвленням собак: чотирилапих для випасання стада виводили білого кольору, щоб вони відрізнялися від вовків в темний період доби, а дворові собаки мали викликати страх у непроханих гостей, тож розводилися чорного кольору.
Змінилася й форма псів. Цікаво, що маленькі собаки не вигадані в сучасну епоху, є свідчення того, що схожа на пекінеса собака проживала в Китаї ще у 1 столітті нашої ери.
Перші родичі котів — дикі коти — мали п’ять різних типів. Вважається, що вони були одомашнені близько 7500 року до нашої ери. В ті часи їх могли використовувати як для ловлі мишей і щурів, так і в якості домашніх тварин.
Одні з перших згадок про права тварин знайшли у написах давньоіндійського царя Ашока у III столітті до н.е. У буддизмі, релігії, що сповідувалася в ті часи, існувало шанобливе ставлення до будь-якої живої істоти. Цар заборонив вбивати тварин, яких не вживають у їжу. Це стосувалося вбивства на полюванні заради задоволення власної втіхи та жертвоприношення. Крім того, Ашока зменшив кількість видів тварин, які тоді їли.
У старовинній Азії теж були приклади гуманного ставлення до наших менших друзів. Правитель Японії сьоґун Токуґава Цунайосі у кінці XVII століття затвердив ряд указів про жорстоке поводження з тваринами. Вони передбачали заборону вбивства корів, кішок, собак і навіть риб, які не могли продавати на ринку. Також «собачий сьоґун», як його прозвали, створив перші собачі притулку в історії. Однак всі його зоозахисні приписи скасували майже одразу після його смерті.
Проблему природних прав тварин підіймали ще грецькі філософи-стоїки, а також філософи епох Відродження й Просвітництва.
Французький філософ Мішель де Монтень заявляв, що жорстокість щодо тварин є апріорі несправедливою. А в науковій праці з освіти «Еміль, або Про виховання» Жан-Жака Руссо вживання тварин в їжу засуджується як непотрібне вбивство.
Популярний митець епохи Відродження, якого ви всі знаєте — Леонардо да Вінчі — наполягав на тому, що людська мораль має рухатися в бік гуманізму не лише у відношенні людей, а й тварин.
Проте мине декілька тисячоліть допоки люди зрозуміють, що наші сусіди по планеті такі ж чутливі, вразливі та хочуть жити.
Перший закон, що захищає права тварин датується ще 1822 роком. Його прийняли у Великобританії.
У другій половині XX століття проблема захисту прав тварин зазвучала з новою силою. У всьому світі почали впроваджувати відповідні закони про жорстоке поводження з тваринами.
У 1977 році організація ЮНЕСКО (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization) опублікувала Всесвітню декларацію прав тварин, яку переглянули й оприлюднили у 1990 році. Вона вимагала поваги та особливого ставлення до тварин як до істот, що мають власні почуття. Ця декларація впроваджена багатьма країнами світу.
Німеччина у 2002 році внесла права тварин до своєї Конституції. В країні є схема державних притулків та податок на вихованців.
Італія запровадила кримінальну відповідальність за покинутих напризволяще кішок і собак. Крім того, в законі йдеться про обов’язковий вигул вихованців не менше 3 разів на добу. Також заборонено купірування вух і хвостів, фарбування шерсті, продаж золотих рибок у пакетах із пластику.
Нідерланди за допомогою введення податку на тварин-компаньйонів та жорсткого дотримання їхніх прав, досягли повної відсутності безпритульних тварин.
У Швейцарії та Іспанії домашні вихованці мають такі самі права, як і діти. До прикладу, у разі розлучення тварина залишається з тією персоною, яка здатна забезпечити їй найбільші турботу та комфорт.
В Україні закон про жорстоке поводження з тваринами вперше затвердили у 2006 році. Поступово до нього вносили ряд правок, що посилювали відповідальність за його порушення.
ДІТИ: ВИХОВАННЯ ГУМАННОСТІ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Якщо для дорослих людей простір для пізнання жорстокого ставлення до тварин значно ширший: ми можемо подивитися документальний фільм, вуличну зоозахисну акцію, лекцію чи тренінг. То у наших дітей розуміння тваринного світу багато в чому залежить від нас самих та навчальних структур, до яких вони ходять.
Змалечку ми вчимо їх любити тварин, часто в родинах є домашні улюбленці чи ми дозволяємо їм гратися з ними в гостях. А як щодо правди про інших тварин, окрім тих, кого ми звикли вважати «домашніми»: котів, собак, хом’яків, кролів, папуг та інших. Звідки їм брати інформацію про корів, свиней, курей чи овець? Вони вірять тому, що їм розповідають батьки, історіям з казок та вчителям, які їх навчають в садочку чи школі.
Але якщо подивитися програму, за якою навчають дітей, стає цілком зрозумілим, що сільськогосподарські тварини залишаються поза увагою педагогів.
Цей методичний посібник схвалений Міністерством освіти і науки України для використання у закладах загальної середньої освіти в рамках занять з біоетики. Він розроблений БО «БФ «Щаслива лапа» та має на меті привернення уваги до проблеми безпритульних тварин. У ньому немає нічого поганого, він доносить цілком слушну думку про те, що ми маємо відповідально ставитися до своїх тварин, а також допомагати тим, хто опинився на вулиці.
Однак всі ігри, обговорення, уроки оминають тему тварин, яких ми використовуємо в їжу. Навіть в темі домашніх тварин згадуються лише кішки та собаки, й не згадуються інші види тварин.
Також в темі 7 про етичне ставлення до тварин наводиться наступна інформація:
«Всього на Землі існує більше 1,5 мільйона видів тварин. Проте, на жаль, щороку ця цифра зменшується. Так, за останні роки офіційно визнали вимерлими таких тварин: східну пуму, абінгдонську слонову черепаху, китайського річкового дельфіна, кота-рибалку та багато інших видів тварин. У переважній більшості причиною зникнення цих тварин є людина. А точніше – людська байдужість, безвідповідальність і жага до наживи».
Але звідки діти мають дізнатися, що у тваринницькій індустрії щороку гинуть мільярди тварин заради вживання їх в їжу, створення одягу, експлуатації у сфері розваг та використання їх в дослідах.
У цій книжці завдань для дітей, що навчаються в 1 класі за програмою Нової української школи (НУШ) автори вкоріняють ставлення тварин як до ресурсу: дитині пропонується розглянути таблицю, що містить малюнки 5 тварин (бджола, курка, баран, коза, корова). Дитині потрібно поміркувати й намалювати в порожніх комірках продукти, що ми отримуємо завдяки цим тваринам (так, біля комірки з бджолою вже намальовано банку з медом як зразок).
Тобто тварини ДАЮТЬ нам: мед, молоко, вовну, м’ясо тощо. Але ніщо з вищеперерахованого вони не віддають за власною волею. Насправді ми самі забираємо у тварин те, що нам потрібно.
Також діткам перших класів показують мультфільми, де толерують утримання тварин у зоопарку, а також відео, де розповідають стереотипні факти про свійських тварин (корови дають молоку, бо їдять травичку; курка, з якої буквально «випадають» яйця та інше).
Схожі міфи підтримують й в іншій шкільній літературі:
У минулій статті ми розповідали про першу в Україну веганську книжку, яку створила наша організація «Кожна Тварина» та яка розповідає правду про всіх тварин, без виключення, найменшим читачам. Це те, що має знати кожна дитина, коли стикається із тваринницькою індустрією. Адже багато фактів жорстокого поводження з сільськогосподарськими тваринами залишаються прихованими.
КУЛЬТУРА СТАВЛЕННЯ ДО ТВАРИН: ЯК НЕ ЗАШКОДИТИ?
Багато людей «заводять» собі домашніх тварин, саме в цьому конкретному визначенні. Вони обирають породу, шукають улюбленця із красивою зовнішністю та витрачають чималі кошти на це. Таке ставлення як до «іграшки» не можна назвати правильним, адже наші друзі мають такі самі почуття, що й ми та потребують прихистку на все життя, а не лише на час, поки не набриднуть, не постаріють, не знайдуть кращої заміни тощо.
Часто такі ситуації призводять до того, що багато тварин опиняються на вулиці. Причому мало хто замислюється, що вони колись могли бути домашніми. Для більшості з них притулок — це смертний вирок, особливо для зовсім маленьких.
Люди безвідповідально ставляться до тварин, яких купують. Не враховують їхніх особливостей, в результаті чого ті страждають (наприклад, хомʼякам, папугам, акваріумним рибкам неприродньо жити в клітках, не літати та не бігати). Велика кількість тварин гине дорогою до зоомагазину, а породисті тварини, яких розводять заводчики мають серйозні проблеми зі здоров’ям. Тваринам в цирках, контактних і звичайних зоопарках, дельфінаріях завдають шкоди під час дресування та утримання заради нашої втіхи.
Раніше в Україні зоозахист сприймався як щось безглузде та непотрібне, та що ним займаються лише ті, в кого є багато вільного часу та грошей. За останні тридцять років культура ставлення до тварин помітно змінилася в кращу сторону. У нас з’явилися як організації, що захищають тварин у сфері розваг як «UAnimals», так і ті, що відстоюють права сільськогосподарських тварин на життя та свободу від експлуатації — «Кожна Тварина» і «Відкриті Клітки». Вдосконалюється й законодавство щодо жорстокого поводження із тваринами. Але, щоб попередити появи потерпілих тварин на вулицях, слід починати з себе — тобто не брати на себе відповідальність із догляду за твариною, до якої не готовий. А прихистивши: чипувати, стерилізувати чи зробити кастрацію, регулярно водити до ветеринара, ставити спеціальні сітки на вікна й уникати стрес-факторів.
За час існування притулку для собак «ЛюбасХаус» його засновниця і веганка Настя бачила як змінювалося ставлення до тварин впродовж цього часу на власні очі. Більшість тварин в її прихистку мають інвалідність, всі вони — жертви людини:
«В нашому багатому асортименті знахідок МАЙЖЕ ВСІ собаки виявлялися постраждалими від людини. Когось спеціально переїхали машиною сплячу, бо дратувала собака у дворі. Когось розстріляли. Десь отруїли цілу родину і лишилася жива одна маленька собаця, умовно здорова, але з психотравмою на все життя. Когось викинули у коробці на проїжджу частину, когось у ставок, у поле, у підвал, нескінченні партії викинутих цуценят, океани викинутих цуценят. На Подолі чоловік перестріляв всіх безхатніх собак, і ті, кому влучив у голову, померли, а ті, кого хотів особливо помучити, отримали кулю в хребет і опинилися у волонтерок, як наша Лола, жили на візках».
Ці історії жахають людською жорстокістю, саме це стало причиною того, що притулок не шукає нових господарів для собак, в ньому надають допомогу та любов усім, хто цього потребує, стільки часу, скільки їм віддано. Після тисяч історій з поверненням підопічних, розповідає Настя, вона втратила можливість довіряти людям:
«Культура ставлення хоча б до тварини-компаньйона як до особистості та члена родини в Україні тільки зараз, самими останніми роками починала зароджуватися. Я вирішила — будемо притулком-родиною без прилаштувань, бо не могла вже більше оплакувати тих, кого ми врятували, вилікували, зібрали по шматках, викохали, виростили, а потім якісь чергові жлоби за місяць награлися твариною і позбулися неї чи загубили, і це знову і знову і знову».
Але не менше дивує ставлення простих людей до постраждалих тварин. Власниця «ЛюбасХауса» ділиться, що вигулюючи своїх підопічних часто помічала їдкі погляди й зауваження від перехожих і це ще не найгірше:
«Більшість наших прогулянок з собаками зібрала до колекції історії про те, як нас погрожували вбити просто за те, що проходимо повз. Як дядько біг за нами із цеглиною, як інший відшмагав Любаса і мене палкою, третій наздогнав і вдарив ногою малесеньку Алісу на візку, четвертий сказав "не води здесь калечей, мне неприятно смотреть, лучше усыпи", ще якійсь тітоньці здалося, що собака какає під її вікном, і вона вискочила і стала сипати собаці в лице пральний порошок — "это яд, сдохни!", і те, що собака була в памперсі, ії не зупинило... Сотні таких історій».
Але сьогодні рух за етичне ставлення до тварин голосно заявляє про себе. Ми проводимо марші за права тварин, сюжети про врятованих друзів з’являються в медіа та обговорюються суспільством. Законотворці вимушено йдуть на зміни в нормах, якщо на це є попит громадськості.
Всім нам варто усвідомити, що тварини — це не іграшки й не втіха, це особистості, які потребують нашого піклування й любові.
ЇМО М’ЯСО, АЛЕ ОБУРЮЄМОСЯ, КОЛИ ЖОРСТОКО ПОВОДЯТЬСЯ ІЗ ТВАРИНАМИ
Ми не схвалюємо, коли людина б’є тварину, прив’язує її до автівки й тягне за собою, отруює небажаних тварин. Також ми обурюємося, коли влада чи суд бездіють щодо живодерів, як у справі Святогора.
Ось лише декілька прикладів, які засудила громадськість:
Жорстоке вбивство павича чоловіком у стані алкогольного сп’яніння на Буковині;
Росіяни знищили унікальний Feldman Ecopark у Харкові;
За час окупації в Бородянському притулку з 485 тварин вижило лише 150;
Окупанти на Київщині живцем спалили коней;
Російські військові на Харківщині розстріляли десятки корів на фермі.
Фестивалі собачого м’яса в місті Юйлінь теж заслужили чималої критики. Їх проводять у Китаї із 2009 року з 21 по 30 червня й присвячені святкуванню літнього сонцестояння. Протягом цього заходу щороку забивають до 15 000 собак. Мільйони людей усього світу підписують петиції про заборону цього фестивалю. До активістів долучаються відомі зірки, актори, співаки й не тільки.
У своє виправдання місцеві мешканці запевняють, що вони спеціально вирощують собак у розплідниках і вбивають в «гуманний спосіб». Але зоозахисники переконані, що вбивці викрадають собак у власників чи відловлюють їх на вулицях. В будь-якому випадку, всі, хто спостерігає цю картину, засуджують такий антигуманний спосіб поводження з собаками, що в Китаї, що у В’єтнамі, Таїланді чи Південній Кореї.
А як щодо м’яса інших тварин? Чи викликає у вас обурення, коли хтось забиває на стейк, скажімо, корову чи свиню? Навряд чи.
Дослідники з Австралії Брок Бастіан і Стів Лоугнан назвали це «парадоксом м’яса», коли існує психологічний конфлікт між нашими харчовими вподобаннями та моральною реакцією на страждання тварин. Він заважає людям не тільки насолоджуватися споживанням м’ясних страв, а і їхній ідентичності. Тож для її захисту ми винайшли соціальні структури, що допомагають нам почуватися краще.
Інше визначення наводить психологиня Мелані Джой: карнізм. Це система вірувань, яка морально виправдовує вживання в їжу певних видів м’яса та продуктів тваринного походження. Вона вважає, що споживання продуктів з тварин є вибором, який протиставляється людським цінностям.
В бажанні не відрізнятися від інших та слідувати суспільно-прийнятим нормам, ми приймаємо «правила гри», створюючи ілюзію своєї послідовності та етичності.
Але так це не працює. Якщо ми засуджуємо жорстоке ставлення до тварин, то не маємо шкодити будь-яким тваринам, навіть тим, які сьогодні лежать на вашій тарілці.
Дізнатися більше про те, що відбувається з тваринами в індустріях їжі, одягу, косметики, розваг та науки — можна, зареєструвавшись на наш безплатний 7-денний курс «Веган-експрес».