Від Одеси до Харкова: як живуть активіст_и «Кожної Тварини» після російського вторгнення?

Вже майже шість місяців минуло відтоді як окупант вдерся на територію нашої держави, але ми й досі продовжуємо боронити свої кордони та відстоювати власну свободу та незалежність, кожен на своєму місці.

За цей час не залишилося, мабуть, жодного міста, яке б не зачепили так чи інакше бойові дії. Російські снаряди та ракети летіли у Харків, Ірпінь, Вінницю, Дніпро, Одесу й не тільки. Саме там жили наші активісти й активістки «Кожної Тварини» з місцевих осередків. Ми попросили їх розказати про те, як їм довелося пережити ці жахи війни, і ділимося з вами їхніми історіями.


Наслідки ракетного удару по Вінниці 14.07.22

Юлія (Харків)

Юлія зі своїм хлопцем Тимуром радо прийняли нашу команду минулого року в Харкові в рамках «Всеукраїнського Веган-туру» та допомогли організувати круті заходи з популяризації веганства в себе в місті.

Своїми спогадами про початок активної фази війни та переживаннями ділиться Юля.

Юлія з псом, якого вони з хлопцем прихистили

«Ми з хлопцем прокинулися близько 5-ої ранку з першими пострілами в гостях у його мами. Він підскочив з ліжка і питає в мене: «Це воно?». А я застигла, тільки ще через два вибухи змогла перевести дихання та відповісти: «воно». Для мене це не вперше, бо я з Донецької області. Але емоції від цих вибухів були такими сильними, як ніколи до того. Я відчувала злість і безпорадність від того, що війна наздогнала мене і тут.

Я у Харкові з самого початку повного вторгнення. Ми багато думали про евакуацію, але постійно знаходили якісь причини, щоб цього не робити.


Зрештою вирішила, що раз так складається, значить я нащось потрібна тут. Єдине що, довелося переїхати в інший район, де «безпечніше», якщо можна так сказати.

Потрапляння ракети в гуртожиток у Харкові 17.08.22

Активні бойові дії тривали перші місяці війни, під час яких рашисти повністю стерли з обличчя Землі найбільший в Україні спальний район — Салтівку. Там не залишилося жодного цілого будинку. Але нас і далі продовжують обстрілювати ракетами з території рф кожного дня та ночі. Вони цілять у школи, університети, торгові центри та житлові будинки. Кожна ніч — це страх не прокинутися, а кожен ранок — хвилювання від очікування моменту, коли в новинах напишуть, куди влучили цього разу.

Юлія з Тимуром в об’єктиві американського журналіста

В перші дні війни велика кількість людей просто залишали своїх тварин на вулиці та виїжджали з міста. Це була катастрофа. Та, завдяки інтернету, ті хто залишився, швидко забирали тварин до себе та знаходили їм господарів. Я також прихистила песика, хоча ніколи не планувала тварин. Зараз ситуація легше — багато людей повернулися, є волонтери, які допомагають постраждалим тваринам.

Перший місяць взагалі не хотілося думати ні про що подібне, тоді ми намагалися просто вижити та зробити хоч щось, що допоможе виграти цю війну.


Зараз я вже можу назвати життя більш-менш «нормальним», потрохи повертаюся до звичних справ і до активізму також. У нас з «Кожною Твариною» в процесі створення ще одна дитяча книжка, тож я займаюся текстом. Також з‘явилася робота і тепер я можу донатити на веганські ініціативи.

Попри все, життя триває, і йде в дуже швидкому темпі. Не витрачайте ці місяці на сором, злість, страх… бо ніхто не відмінусує цей час із вашого віку. Знаходьте світле, добре, приємне для себе в цих днях. Щастя завжди на часі.»

Результат обстрілу Салтівського району Харкова 17.08.22

Роман (Харків)


Іншому активісту з Харкова — Роману в перші місяці повномасштабної війни довелося поїхати до друзів і жити в області, бо місто обстрілювали кожного дня.

Роман, активіст харківського осередку «Кожної Тварини»

«Постраждали всі райони без винятку, проте найбільше дісталося Салтівці та Олексіївці: парки, центральна частина міста, кафе, музеї, лікарні, пам'ятники архітектури та ін. У місті постраждали понад 3 тисячі будівель.


Ситуація з тваринами в місті, відверто кажучи, складна: багато кішок, собак бігає містом і районами, не зрозуміло навіть домашні вони чи ні. За можливості — годую безпритульних котиків та закликаю до цього людей, які мешкають у сусідніх будинках. На жаль, займатися активізмом у тому вигляді, в якому він був до 24 лютого, поки не вдається.


Але намагаємося знаходити гуманітарки з кормом для тварин, робити репости та сторіс у соцмережах, допомагати ставати на правильний і гуманний шлях веганства тим, хто цікавиться. За час війни навіть думки не було зійти з цієї стежки.

Друзі та подруги, тримайтеся, допомагайте, підтримуйте один одного, зараз це важливо як ніколи. Попереду ще багато роботи, але ми впораємось. Обіймаю вас. Go vegan!»

Леонід, пес друзів Романа

Даніелла (Ірпінь)


Одними з найперших населених пунктів, які рф намагалася окупувати, були міста на Київщині. Активістка «Кожної Тварини» Даніелла на той час жила в Ірпені, який на певний час опинився під контролем російських військ. Зараз вона у безпеці закордоном, але ті жахи згадує й досі.

Даніелла, активістка київського осередку «Кожної Тварини»

«Я жила в Ірпені, і хоча обстріли було чутно із самого початку, 24-го прокинулася від того, що мені подзвонили батьки. Реальність здавалася далекою та несправжньою. Я продовжувала працювати з дому до тих пір, поки в районі не зникли зв'язок, вода і світло, а в будинок не полетіли міни та кулі.


Деяким тваринам пощастило менше: люди залишали їх замкненими у квартирах (в одній залишилося близько 24 котів), деякі загинули під обстрілами разом зі своїми опікунами. Тих, що були у квартирах, рятували вибиваючи стіни — так вони могли вийти та взяти їжу.


Через тиждень окупації з'явилася можливість переїхати до Польщі. Я не планувала евакуюватися, але мене буквально схопили та витягли з небезпеки, за що я невимовно вдячна. В Польщі брала участь у вуличній акції, розкладала у веганських закладах листівки з інформацією про «Веганську Кухню України», робила грошові донати — наразі це найбільш комфортний вид активізму для мене.

Обстріл ЖК «Річ Таун», Ірпінь, березень 2022

Кожного дня згадую тих, хто вкладається в перемогу. Будь-яка людина працює зараз на своєму фронті, не може бути маленького вчинку. Всі зараз є героями та героїнями нашої країни. Я пишаюся всіма, чия наполеглива праця закладає фундамент для нашого майбутнього!»

Фото з даху будинку, де жила Даніелла, Ірпінь

Олександр (Вінниця)


Вінниця також зазнала не один удар від рук загарбників: російські війська обстріляли центр міста, зруйнували Будинок офіцерів, розтрощили житлові та адміністративні будівлі, але найстрашніше — вбили дітей та звичайне цивільне населення.

Олександр, активіст вінницького осередку «Кожної Тварини»

«До останнього не вірив, що у 21 столітті буде можливий такий жах. Вірив у силу зовнішньої політики, але, на жаль, 24 лютого зустрів, як і більшість українців, з частково зібраним про всяк випадок рюкзаком у себе вдома. У першу чергу намагався підтримувати спокій та добробут найближчого оточення.


Життя змінилося кардинально: погляди, цінності, цілі. Коротко: відчув ще більшу мотивацію розвиватися, навчатися та робити все можливе, аби ставати самому та допомагати іншим бути сильнішими.


Я знаходжусь і буду знаходитися у своєму рідному місті Вінниця, де я народився, де живуть мої рідні та дорогі мені люди. Тихо волонтерю, спокійно працюю та розв’язую побутові проблеми. Стараюся жити та підтримувати життя поруч, наближаючи перемогу.

Слава ЗСУ, бойових дій у Вінниці не було. Було декілька прильотів, які назавжди змінили життя сотень тисяч людей нашого міста.

Наслідки ракетного удару по Вінниці 14.07.22


Із зоозахистом, на превеликий жаль, у нашому місті були проблеми до війни та продовжують бути зараз. Рівень, темп життя та кількість сучасних проблем не дозволяють всім жителям проявляти співчуття та знайти в собі сили, аби усвідомити значущість проблеми з тваринами й те, що навіть з мінімальними зусиллями це можна змінювати. Не вистачає активістів, це поступовий процес: потрібно більше освітніх проєктів, підвищення рівня освіченості населення загалом.

Саша на акції «Відкрий Очі» у Києві, 11.09.2021

Під час війни тему веганства підіймаю лише в окремих випадках, коли це доречно та коли людина готова до спілкування та сприйняття інформації. На жаль, часто чув фрази «тварини не на часі», але всі забувають про те, що люди можуть допомагати їм наскільки, наскільки це можливо. Чомусь це сприймається як примха, як знецінення людських проблем та неважлива тема для розмови. Прикро чути такі тези, коли потрібно навпаки зменшувати жорстокість.

Саша та його дівчина Анна у Вінниці

Зараз мій активізм — це повернення до великих фізичних навантажень і початок висвітлення цього в соцмережах. На власному прикладі показую повноцінність рослинного раціону, також хочу мотивувати інших займатися власним здоров'ям, давати сили та підтримку, а за потреби бути підготовленим до будь-чого.

Зараз чудовий час, аби ставати кращим та сильнішим. Потрібно якомога далі викидати «совєцкіє» наративи, догми та ідеології про норми/шаблони поведінки, зовнішності, віри та особистості загалом.


Вважаю обов'язком — розвивати нашу країну, поширювати нову, сучасну, доказову інформацію. А застарілі дослідження та думки винищувати. Цим ми зможемо зробити життя комфортнішим, етичнішим, екологічнішим та здоровішим одне для одного. Пам'ятайте, ми — європейська країна, країна поруч — сміття. Не забувайте донатити на ЗСУ та робити все можливе для перемоги!»


Будинок офіцерів у Вінниці після ракетного удару 14.07.22

Анастасія (Одеса)


Настя з перших місяців активної фази війни допомагає реалізовувати ініціативу «Веганська Кухня України» в Одесі. Вона готує та роздає веганські обіди, а ще — розповідає про діяльність «Кожної Тварини» на місцевому телебаченні.

Анастасія, активістка «Кожної Тварини» в Одесі

«Я зустріла 24 лютого вдома, в Одесі. Я міцно спала і нічого не чула. О 7 ранку мене розбудив мій хлопець і сказав, що зараз ми підемо в магазин і сьогодні буде важкий день. Я одразу спитала: «Війна почалася?»


Я стала займатись волонтерством, готувати для нужденних, ТРО, ЗСУ та волонтерських центрів, що плетуть маскувальні сітки. Моє життя не змінилось кардинально, мені не довелось кудись їхати, я все ще вдома, хоча і думала про евакуацію. Але не хочу кидати хлопця і складно самій везти трьох котів.

Бойових дій в Одесі не було, але були прильоти. ЖК «Тирас», куди влучила ракета і загинули люди, знаходиться за кілька дворів від мене. Я добре чула момент вибуху. І зараз, хоч лінія фронту відносно далеко, ми не почуваємося в безпеці, бо прилетіти може коли та куди завгодно.

ЖК «Тирас» в Одесі після обстрілів перед Великоднем

Наразі я готую обіди в рамках проєкту «Веганська Кухня України», це мій активізм. Хоч напряму не пов’язана з тваринами, ця діяльність просуває веганські страви та спосіб життя, знайомить з ним різних людей і бореться зі стереотипами про несмачну веганську їжу.

Ми обов’язково переможемо, як у війні, так і у просуванні веганства, це лише питання часу. Продовжуйте працювати над цим і робіть паузу, якщо необхідно, щоб повернутися з новими силами.»


Ми щасливі, що всі учасники та учасниці «Кожної Тварини» живі, здорові та знаходяться в умовній безпеці й продовжують турбуватися про долі тварин. Попри всі труднощі, через які довелося пройти всім веганам та веганкам, їхня жага до створення світу без насильства не зменшилася, а навпаки — з кожним днем тільки зростає. Це мотивує на нові перемоги, проєкти та допомогу тим, хто цього потребує найбільше: нашим меншим друзям. Не забувайте про те, що тварини не можуть захистити себе самі, не можуть відстояти своє право на життя та свободу, особливо під час війни.


Допомагайте їм та підтримуйте ініціативи, які вже це роблять. Також ви можете задонатити «Кожній Тварині», щоб ми й надалі могли годувати продуктами без насильства над тваринами веганів та веганок в ЗСУ, пропагувати веганський спосіб життя та реалізовувати нові круті проєкти. Разом — ми сила!



44 перегляди